Святий Йоан Золотоустий: "Смерть - це ніщо інше як сон, подорож, переселення, заспокоєння, тиха пристань, визволення від неспокою і звільнення від клопотів життя".

 

   Катехизм християнської віри говорить, що останні речі це є - смерть, суд, небо і пекло. Звернемо більшу увагу на питання смерті, бо навколо цього питання є багато таємниць. Всі ми добре знаємо, що в житті кожної людини є дві важливі події: людина раз народжується і раз повинна померти. В цьому ніхто з нас не сумнівається. Життя дається нам тільки раз і ми повинні його так прожити, щоби не жаліти за прожитими роками. В світі є дуже багато різних мистецтв, але найважливіше мистецтво - мистецтво правильно жити, жити з Богом, жити так, як Господь від нас хоче.

   Кожен з нас, хочемо ми цього чи ні, наближається до вічності з кожним днем, з кожною хвилиною. Але якої вічності? Пригадується розповідь про чоловіка, який мав трьох товаришів. До двох товаришів цей чоловік ставився добре - часто зустрічався, спілкувався, разом веселилися, гуляли, а от до третього товариша ставився погано. Одного разу на сусідній вулиці стався злочин і цього чоловіка запідозрили, що він скоїв цей злочин. І от у розпачі цей чоловік звертається до першого свого товариша і просить його засвідчити в суді, що він непричетний до цього злочину. Цей товариш відразу відмовився. Другий товариш, до якого чоловік добре ставився погодився і пішов, навіть, до дверей суду дійшов, але відразу ж передумав і не засвідчив. А от третій товариш, до якого цей чоловік так погано ставився - пішов до суду і засвідчив за нього і його не звинуватили у злочині. Це проста життєва історія, але в ній закрита важлива істина. Ми також в цьому житті маємо "трьох товаришів": "перший товариш" - це матеріальні блага: все, що ми нагромадили: і дім, і машина, і збереження в банку. І от коли людина вмирає, в цій хвилі вона все залишає, бо не може нічого цього з собою взяти у вічність. "Другий товариш" - це наші рідні, близькі, знайомі. І от коли хоронять людину, то близькі чи родичі йдуть та проводжають у цю останню подорож, помолилися або не помолилися і відразу залишають її. Ще рідні пам'ятають і моляться, а інші, переважно, забувають за цю людину, яка померла. А от "третій товариш" - це є наші добрі діла, наші добрі вчинки, ставлення до Бога, ставлення до ближніх - це те, що ми нагромадили в нашій духовній скарбниці - і лише це перейде до вічності і буде свідчити перед Богом - нашим справедливим суддею. І лише за цього третього товариша ми повинні найбільше дбати, бо він буде свідчити на страшному суді Божому.

   Якби людина, на яку насувається страшна небезпека закрила очі, опустила руки, нічого не робила, то ми, звичайно, подумали б, що ця людина не зовсім розумна. Часто ми подібні до такої людини, бо все ж хочемо ми цього чи ні, човен нашого життя наближається до пристані і коли він до неї прибуде ми не знаємо. В когось він прибуде до цієї пристані в двадцять років, в когось - в п'ятдесят, а в когось і пізніше, та все ж воно станеться. Багато людей, навіть, не допускає думки про смерть, але ця думка є дуже важлива, дуже сильна думка. Коли читаємо життя святих, твори святих отців - бачимо, що була своєрідна практика - пам'ять про смерть, це дуже важлива практика для духовного життя. Згадується життя Святого Івана Милостивого, який був патріархом Александрійським. Щоби частіше пригадувати собі про смерть він наказав майстрам збудувати йому гробницю, але не добудовувати її до кінця. Дав завдання, щоб ці майстри щонеділі і в свята приходили і на весь голос в патріарших палатах кричали: "Патріарше, накажи нам добудувати твою гробницю, тому що час смерті твоєї наближається". Таким способом Святий Іван Милостивий нагадував собі про смерть. В очах людських цей патріарх може виглядати диваком, хоч перед Богом був Святим. Олександр Македонський, який за своїх тридцять і кілька років здобув майже весь світ, який був на той час, захворів на тяжку хворобу. Він зібрав різних лікарів, почали його лікувати, але дійшли висновку, що ця хвороба невиліковна і, Олександр Македонський все ж помре. І почав цей молодий полководець задумуватися над своїм життям, над вічністю, над смертю. І дійшов до висновку, що все це є марнота, суєта,а треба мати тільки добрі діла, добрі вчинки, щоби перейти із спокійним сумлінням до вічності. Олександр Македонський наказав, коли він помре, аби в труні зробити два отвори і коли його понесуть, щоби руки виставити назовні. Тим він хотів показати, що в нього все було - і багатство, і слава, і могутність, але нічого з собою він не взяв - все залишив. Показав марноту всього, що нас оточує, що дійсно людина не повинна прив'язуватися до того матеріального, що є марнотою, бо все ми залишимо, але перейдемо у вічність тільки з добрими нашими ділами.

 

Святий Єфрем Сирійський: "Поглянь на своє життя чи воно згідне з Божою волею. Скорим ходом минають наші дні. Блаженний, хто з дня на день набуває більше добрих діл і збирає їх на вічне життя".

 

    Святий Ісаак Сирійський говорить, що лукавий, тобто злий дух, сатана готовий людині дати весь світ, щоб тільки людина собі не пригадувала про смерть, не пам'ятала про смерть. Чому так стається? Тому що людина, яка частіше пригадує собі про смерть - менше грішить, кається в своїх беззаконнях, більше молиться, більше дбає про своє духовне життя, а не матеріальне, через те лукавий не допускає нам думки про смерть.

   Знаємо, що Бог - це є Любов, велика Любов і Він створив світ з великої любові, створив людину з великої любові і підтримує світ з великої любові до сьогоднішнього дня. Коли людина вмирає - Бог також поводиться з любов'ю. В момент смерті наших близьких рідних ми настільки концентруємося на цьому горі, що ми забуваємо, що без Божої волі нічого не стається. Якщо Господь допустив з великої любові, що людина умирає, значить це потрібно, це є в Божих планах. Ми цього не можемо зрозуміти. Святе писання говорить: "Мої думки, не ваші думки. Людські дороги, не Божі дороги". Дійсно ми не можемо зрозуміти, чому Бог ту чи іншу людину забирає з життя. Інколи дивуємося: от дуже добра людина, в дуже молодому віці, залишає маленьких діточок і вмирає. Як так Бог може поступити? Все ж ми повинні довіритися Богові, що Він краще знає, що з нами робить. Як говорить богословіє - Бог забирає людину з того життя в момент, коли вона є найбільш доконала, коли найбільше готова перейти до вічності.

    Протягом цілої історії різні філософські течії хотіли дати відповіді на питання смерті. І, звичайно, нічого з того не вийшло. Тільки віра і молитва можуть дати, хоч в якійсь мірі, відповідь на питання смерті. Віра в смерть і Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа, бо якщо ми маємо віру, то повинні знати, що ми осягнемо цього воскресіння. З факту смерті випливає кілька істин. А одна особлива істина - про справедливий суд Божий.     Знаємо, що Бог справедливий, якого не можна ні підкупити, ні обманути, ні обійти в якийсь інший спосіб, і людина буде відповідати за всі свої слова і вчинки, всі думки, бажання і, навіть, відчуття, за все, що ми в цьому світі зробили. Щоби переконатися, що буде цей суд Божий, ми можемо заглибитися в себе і віднайти внутрішнє наше прагнення справедливості. Ми на щодень часто зустрічаємося з несправедливістю та все ж в нас є глибоке бажання справедливості. Від чого це походить? Це прагнення справедливості закладене глибоко в нашому серці, а це означає, що ця справедливість колись буде, а буде вона на справедливому суді Божому.

     Якщо людину зненацька застане якась неприємна несподіванка, тоді вона панікує, боїться, блідне, тому що вона не була підготовлена до цієї несподіванки. Так і людину, яка не готова перейти до вічності, не готова зустріти смерть, чекає подібна ситуація, навіть ще важча. Це є важливою проблемою для багатьох християн, бо вони не допускають думки, що вони колись перейдуть у вічність: може сьогодні, а може завтра, а може вдень, а може й уночі. Ніхто цього не знає, але всі ми повинні бути готові до цього. У нашому народі є традиція: люди старшого віку готують собі наперед одяг, для того, щоб їх у тому могли пізніше похоронити. Звичайно, що варто мати одяг, але багато важливіше мати чисте сумління, мати віру, молитися і бути внутрішньо готовим у будь-яку хвилину відійти до вічності.

Святий Іван Ліствичник: "як неможливо для людини, яка гине з голоду не думати про хліб, так неможливо для того, хто бажає спастися не думати про смерть і суд".

    На сьогоднішній день контроверсійним є питання самогубства. Є різні думки на цю тему. Традиційна думка церкви - це важкий гріх і таку людину не хочуть ховати по церковних правилах і обрядах. Наука релігії на сьогодні каже, що людина закінчує життя самогубством у стані специфічному, який не є нормальним станом людини. А ми знаємо, що матерія важкого гріха є в тому випадку, коли людина робить гріх добровільно і свідомо. У випадку самогубства - це часто буває не добровільно, під тиском чи впливом інших людей чи ситуацій, чи обставин, часто це буває і не до кінця свідомо, бо як говорить психологія - людина, яка буває в такому стані не є до кінця свідомою, що робить. Якщо дивитися більш по-духовному і з більшою любов'ю, то варто було б за таких людей молитися, щоби врятувати їхню душу і хоронити так, як хоронять і всіх інших людей.

    В теперішній час багато людей говорять, що наближається кінець світу, насувається катастрофа, катаклізми, будуть війни. І все це може бути, але нам треба знати, що лукавий шукає різних середників, щоби нас відвернути від внутрішнього приготування до певних ситуацій, навіть до кінця світу. Ніхто не знає, коли буде кінець світу, бо каже Господь Наш Ісус Христос, що лиш Отець Небесний це знає. Суттєвим є готуватися внутрішньо, тобто плекати віру, плекати молитву, чеснотливе життя, боротися з гріхом, щораз більше вдосконалювати своє життя і це буде найкраще приготування. Важливо, щоб ми мали внутрішню духовну силу, щоб подолати всі проблеми, які будуть зустрічатися на нашій життєвій дорозі.

    Святий Йоан Золотоустий: " Як у театрі, коли настане вечір і вийдуть глядачі, то актори, які грали перед усіма царів і полководців, вийшовши звідти і, скинувши свою маску стають тими ким вони дійсно були, так і тоді, коли приходить смерть і театр закривається, всі відходять туди, скинувши з себе уявне багатство чи бідність, і тільки, судячи по ділах, виявляється хто з них справді багатий, а хто бідний, хто гідний почесті, а хто безчесний".

 

Питання для роздумів :

 

1. Що ти розумієш під словом СМЕРТЬ ?
2. Якою ти бачиш свою смерть?